світляк
СВІТЛЯ́К, а́, ч.
Невеликий жук, який світиться в темряві.
Зирнула [пані Олімпа] вниз: довкола понурою стіною стоять сумерки [сутінки] попід розлогими деревами, літають світляки, мов золоті іскорки (І. Франко);
Сонні тюльпани тяглися з трави до місяця, в кущах здичавілої смородини тьмяно блимали зеленими ліхтариками світляки (О. Донченко);
* У порівн. Зайшло сонце. Перші зірки засвітилися в небі, мов світляки у листяному лісі (А. Шиян);
Єдиним місцем, де світляком блимало віконце, була автобусна станція біля траси (Л. Дмитерко);
// перев. мн., перен., рідко. Блиск очей; вогник.
Вовки гасали зовсім близько, і то тут, то там блискотіли .. яскраві світляки їх зіниць (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)