секта
СЕ́КТА, и, ж.
1. Релігійна громада, що відокремилася від панівної церкви.
[Кай Летіцій:] Друже, ми не знаєм, які та секта наставля тенета на неофітів (Леся Українка);
Значну кількість послідовників мала у свій час релігійна секта старообрядців (офіціальне духовенство називало їх розкольниками) (з наук.-попул. літ.);
Стара баба, мати Григорієвого батька Романа, фанатичка із секти євангелістів, вклала всю душу, щоб зробити таким же свого сина (Іван Ле).
2. перен., розм. Група осіб, що замкнулася в своїх вузьких інтересах.
* Образно. Я бував на репетиціях і добре придивився до хористів. В стареньків, вилинялій від спеки одежі, .. вони нагадували якусь нейсовірну секту піснелюбів, що згуртувалися не гріхи в піснях спокутувати (Д. Прилюк).
Словник української мови (СУМ-20)