сеунч
СЕУ́НЧ, а, ч., іст.
Гонець, вісник.
Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Н. Рибак);
Починаючи з Вязьми, Алмаз Іванов тільки те й робив, що писав, які вісті привозили на змилених конях сеунчі від воєвод й полків гетьмана Богдана Хмельницького (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)