сеунч

СЕУ́НЧ, а, ч., іст. У давньоруській і російській державі — гонець, вісник.

Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 486).

Значення в інших словниках

1. сеунч — сеу́нч іменник чоловічого роду, істота гонець, вісник — у давній Русі іст.  Орфографічний словник української мови
2. сеунч — -а, ч., іст. У Київській Русі та Російській державі – гонець, вісник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сеунч — СЕУ́НЧ, а, ч., іст. Гонець, вісник. Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Н.  Словник української мови у 20 томах