сивуватий
СИВУВА́ТИЙ, а, е.
Трохи сивий (у 1–3 знач.).
То був здоровий, плечистий німець з русявою бородою, вже сивуватою (І. Нечуй-Левицький);
Сивувате волосся спадало на опуклий лоб, на кошлаті брови (О. Ільченко);
Та скажи сотникові Аббазу, щоб поставив сотню в засідку! – Дякую, хане, – розпливлися в радісній усмішці рідкі сивуваті вуса десятника (В. Малик);
Його пальці дрижали. По обличчю пробігала молочна сивувата тінь (І. Микитенко);
Висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Л. Первомайський);
// у знач. ім. сивува́тий, того, ч. Трохи сивий чоловік.
Прожогом сивуватий підійшов до труб (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)