сикнути
СИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
Однокр. до си́кати.
Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку. Остап сикнув од того дотику (М. Коцюбинський);
– Сідай швидше, – сикнув перевощик [перевізник] (М. Коцюбинський);
Йон схопив Гашіцу за руку й потяг до себе. – Сиди тихо! – сикнула та, – побачать... (М. Коцюбинський);
Раптом Зекерія, один з передніх, сикнув і зупинився (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)