силач
СИЛА́Ч, а́, ч.
Людина великої фізичної сили.
Не б'ється [Турн], бач, а мов жартує, Бо був вертлявий і силач (І. Котляревський);
[Стась:] А як ви гадаєте, багато знайдеться силачів, щоб оту вірьовку порвали? (С. Васильченко);
Силач Терешко Кнур здобув сокиру й обценьки і збивав із звільнених невільників кайдани (З. Тулуб);
Мідна снарядна гільза сплющена, зігнута вдвоє, наче побувала в руках у якогось силача (О. Гончар);
* Образно. Чи бачиш – з лісів виднокругу Сталеві ідуть силачі (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)