силувати
СИ́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., кого і без дод., з інфін., із спол. щоб.
Спонукати силою, змушувати когось виконувати, робити що-небудь.
[Софія:] Коли не хочете віддати за Дмитра, не силуйте ж і за Карпа (М. Кропивницький);
[Галя:] Мати сердяться, щодня силують, щоб ішла за противного, осоружного старшину (І. Карпенко-Карий);
Поглядає [Палажка] на вулицю, і рада ж то, раденька, що її ніхто не силує до роботи (О. Стороженко);
– Ніхто вас не силував бігати, висолопивши язики... (О. Гончар);
// Робити над собою зусилля.
Дуже видко було, що вона силувала себе, щоб і по господарству старатися, або робити що (Г. Квітка-Основ'яненко);
Їй шматок не йшов у горло, та силувала себе їсти (Б. Грінченко);
Він напружено здавлював повіки, але скільки не силував себе заснути, – не міг (Г. Епік);
// Виявлятися причиною, що змушує кого-небудь робити щось.
Гаряче кохання силувало її йняти віри цьому, силкувалось піддурити думку й розсудливість (І. Нечуй-Левицький);
Від часу до часу силує її щось підняти голову з-над зошита або книжки (О. Кобилянська);
// розм. Настійно припрошуючи, частувати.
Аж стогне Клим: – немає сили, Я намоловся досхочу... Не силуй, братику, бо утечу! (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)