синедріон
СИНЕДРІО́Н, у, ч.
У Єрусалимі в III–I ст. до н. е. – рада аристократів і старійшин, а після встановлення римського панування – верховний суд Іудеї.
[Йоганна:] На бога, сестро, тихше! ще почує хто з люду й донесе синедріону (Леся Українка);
// ірон., жарт. Збори, рада, судилище.
Хитрі книжники й лукаві фарисеї Розмножили своє потомство без числа, І доленьки звізда письменської моєї Мене в синедріон, на суд їх привела (П. Куліш);
Того ж таки дня сумна звістка засмутила слободу: церковний синедріон оголосив Федора Петровича антихристом! (О. Ковінька);
Микоші вистачило характеру і влітку, коли стояв перед учительським синедріоном і так-сяк склав екзамен у другий клас (О. Полторацький).
Словник української мови (СУМ-20)