синовець
СИНОВЕ́ЦЬ, вця́, ч., діал.
1. Син.
– Чи ти купчик, чи купець, Чи купецький синовець? (з думи);
Маруся синовця родила (Сл. Б. Грінченка).
2. Син брата; племінник.
Раптом серед тяжкого бою великому гетьманові принесено вістку, що командир рейтарів Денгоф загинув у бою, що обидва молоді Жолкевські – син Ян та синовець, оточені турками, опинилися в безвихідді (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)