синовець
СИНОВЕ́ЦЬ, вця́, ч., діал.
1. Син.
— Чи ти купчик, чи купець, Чи купецький синовець? (Укр.. думи.., 1955, 240);
Маруся синовця родила (Сл. Гр.).
2. Син брата; племінник.
Раптом серед тяжкого бою великому гетьманові принесено вістку, що командир рейтарів Денгоф загинув у бою, що обидва молоді Жолкевські — син Ян та синовець, оточені турками, опинилися в безвихідді (Ле, Хмельницький, І, 1957, 444).
Словник української мови (СУМ-11)