сирена
СИРЕ́НА, и, ж.
1. У грецькій міфології – морська німфа (жінка з риб'ячим хвостом або птах з жіночою головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у смертельно небезпечні, згубні місця.
Всі врозтіч кораблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів – сирени стали І разні [різні] пісні підняли (І. Котляревський);
– Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм нездоланним Кожну людину чарують, яка лиш до них підпливає (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// перен. Про красиву, спокусливу, але бездушну жінку.
2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зябра.
3. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти й для вимірювання кількості звукових коливань.
4. Апарат, прилад, що може давати звуки великої сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає різкий, далеко чутний звук.
З панського двору уперто і нестерпуче б'ють в село хвилі дикого ревища, наче корабель гине на морі і в останній розпуці розриває горла сирен (М. Коцюбинський);
Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (І. Кочерга);
Сирена швидкої допомоги зойкнула зовсім близько, десь під вікном, і Боровик знов посунувся до дверей (В. Собко);
* У порівн. Моторошно в темноті буран завив, як та сирена... (П. Тичина);
// Звук, створений таким гудком.
Він [сніг] немов приглушував усі звуки – і сміх молоді, і автомобільні сирени (О. Донченко);
В розчинене вікно разом із свіжим .. повітрям линув гомін перехожих, сирени автомашин (Д. Ткач);
* Образно. Над ним [верхолазом] лунає дня сирена, і обніма його блакить (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)