сказ
СКАЗ, у, ч.
1. Гостре інфекційне захворювання ссавців і людини, що викликається вірусом і передається слиною хворої тварини – собаки, кішки тощо.
Заразні хвороби тварин, на які можуть хворіти люди, називають зоонозами. До них відносять сибірку, сап, сказ, ящур, чуму (з навч. літ.);
Щеплення проти сказу провадять якнайшвидше після укусу скаженою твариною (з навч. літ.).
2. Надзвичайний ступінь роздратування, гніву; несамовитість.
Очі у графа Потоцького аж яскріли під запалом хижого сказу, а сині губи крилися білою піною (М. Старицький);
Хома відповідає, раптом розлютувавшись до сказу (Ю. Яновський);
– Плювать мені на вашого Керенського! – гарикнув Іван і, стримуючи сказ, ухопився рукою за кілок у плоті (Ю. Смолич);
* Образно. Години йдуть без переміни, – Хіба що гірше стане враз, Хіба що зимний дощ порине Чи злого вітру прийде сказ (М. Рильський).
◇ Дово́дити / довести́ до ска́зу див. дово́дити;
Ки́дати / ки́нути в сказ див. ки́дати;
(1) Сказ напада́є (нахо́дить) / напа́в (найшо́в) на кого, рідше кого – кого-небудь охоплює сильне почуття гніву, роздратування і т. ін.
– То молиться [батько] в кутку цілими вечорами, то нападає на нього такий сказ, що не тільки люди, а й боги в хаті не вдержаться... (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)