скакнути
СКАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
Однокр. до скака́ти 1–3.
Скакне [Денис], у долошки плесне, свисне, що аж у вухах залящить, та вп'ять в боки, та тропака-тропака, що аж земля гуде (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ви кинулись, зводитесь, розкриваєте здивовані очі. Що за диво? Ви в лісі .. Зразу не знать, де поділася ваша сонная неміч .. Вас так і рвонуло скакнути з воза (Панас Мирний);
Розігнавшись, скакнув Петро і якраз досяг до другого берега (П. Куліш);
Ще світ не свінув, як коник у поле скакнув (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)