скакун
СКАКУ́Н, а́, ч.
1. Кінь з високими біговими якостями.
Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Панас Мирний);
Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (П. Кочура);
Донський скакун;
Угорський скакун.
2. розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун.
3. розм. Той, хто танцює; танцюрист.
Маєш же дружбоньку скакуна? (Сл. Б. Грінченка).
4. діал. Коник (у 5 знач.).
Словник української мови (СУМ-20)