скакун

СКАКУ́Н, а́, ч.

1. Кінь з високими біговими якостями.

Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Мирний, III, 1954, 334);

Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62);

Донський скакун; Угорський скакун.

2. розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун.

3. розм. Той, хто танцює; танцюрист.

Маєш же дружбоньку скакуна? (Сл. Гр.).

4. діал. Коник (у 5 знач.).

Значення в інших словниках

1. скакун — скаку́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. скакун — див. кінь  Словник синонімів Вусика
3. скакун — -а, ч. 1》 Кінь з високими біговими якостями. Донський скакун. 2》 розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун. 3》 розм. Той, хто танцює; танцюрист. 4》 діал. Коник (у 5 знач.). 5》 Рід жуків родини жужелицевих.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. скакун — моск. стрибун стрибун, див. рисак  Словник чужослів Павло Штепа
5. скакун — СКАКУ́Н, а́, ч. 1. Кінь з високими біговими якостями. Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Панас Мирний); Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (П.  Словник української мови у 20 томах
6. скакун — скаку́н шах. кінь (ст)|| = кінь  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. скакун — КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал.  Словник синонімів української мови