скаржитися
СКА́РЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., на кого – що і без дод., із пред.
1. Висловлювати незадоволення чим-небудь; нарікати на неприємності, біль, горе і т. ін.; ремствувати.
Молода дружина Кармелева .. не скаржиться нікому, що в неї там на серці й на душі (Марко Вовчок);
Йому, одному йому одкривала вона серце... Вона скаржилась йому на своє життя, безбарвне, бліде (М. Коцюбинський);
Мати скаржилась на батька. Зовсім зледащів той (К. Гордієнко);
Хлопець усе скаржиться, що мерзне (Г. Хоткевич);
Прокинувшись уранці, він скаржився на біль у голові, на нудоту (А. Шиян);
Воронцов ніколи не скаржився, а йому скаржилися всі, і він сам це вважав цілком нормальним (О. Гончар);
* Образно. Шурхотіли камінці під колесами авто, мотор стогнав і скаржився на важку дорогу (С. Журахович).
2. Подавати скаргу (у 2 знач.) куди-небудь на когось; оскаржувати.
Почтмейстер [поштмейстер] роздер конверт і конфіскував ті нещасні .. вирізки .. Звісно, я зажадав протоколу і буду скаржитися (М. Коцюбинський);
Йонька.., крутнувшись на місці, гайнув полтавським шляхом прямо в Зіньків – скаржитися в райвиконком (Григорій Тютюнник).
(1) Ска́ржитися на здоро́в'я – мати погане самопочуття, почувати себе хворим.
Люба мамочко!.. Коли я которий [який] день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров'я (Леся Українка);
– На здоров'я, молодий чоловіче, не скаржусь, – відсік Левко Іванович (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)