сконати
СКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Умерти, загинути, перев. зазнавши перед тим страшних фізичних мук.
Два голуби воду пили, А два колотили .. Бодай тії та сконали, Що нас розлучили! (з народної пісні);
[Хуса:] Нехай би ти була тоді сконала, ніж мала осоромити мене! (Леся Українка);
Коли б у нього скінчились патрони, він сконав би тут страшною повільною смертю на безхліб'ї та безводді серед розпеченого сонцем каміння (О. Гончар);
Звір відкрив закривавлену пащу, судорожно втягнув повітря і сконав (В. Гжицький).
2. перен. Кінчитися, припинити своє існування.
Війна тільки-но сконала у фашистському лігві, а в Києві вже розгортали роботу науково-дослідні інститути Академії наук УРСР (М. Чабанівський);
Під осінь чуємо, сконала панська Польща (М. Олійник);
// Перестати проявлятися.
Вогонь притих, зігнувся, дихнув востаннє й сконав (М. Коцюбинський);
[Василь:] Лицарська сила зробила своє, прогула на увесь світ своїм бучним заміром та й сконала (Панас Мирний).
(1) Скона́ти (вме́рти і т. ін.) на па́лі – те саме, що Сі́сти (потра́пити, піти́ і т. ін.) на па́лю (див. сіда́ти).
– Чи його схопили й десь катують? Чи .. давно сконав на палі? (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)