сконати

СКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Умерти, загинути, перев. зазнавши перед тим страшних фізичних мук.

Два голуби воду пили, А два колотили .. Бодай тії та сконали, Що нас розлучили! (з народної пісні);

[Хуса:] Нехай би ти була тоді сконала, ніж мала осоромити мене! (Леся Українка);

Коли б у нього скінчились патрони, він сконав би тут страшною повільною смертю на безхліб'ї та безводді серед розпеченого сонцем каміння (О. Гончар);

Звір відкрив закривавлену пащу, судорожно втягнув повітря і сконав (В. Гжицький).

2. перен. Кінчитися, припинити своє існування.

Війна тільки-но сконала у фашистському лігві, а в Києві вже розгортали роботу науково-дослідні інститути Академії наук УРСР (М. Чабанівський);

Під осінь чуємо, сконала панська Польща (М. Олійник);

// Перестати проявлятися.

Вогонь притих, зігнувся, дихнув востаннє й сконав (М. Коцюбинський);

[Василь:] Лицарська сила зробила своє, прогула на увесь світ своїм бучним заміром та й сконала (Панас Мирний).

(1) Скона́ти (вме́рти і т. ін.) на па́лі – те саме, що Сі́сти (потра́пити, піти́ і т. ін.) на па́лю (див. сіда́ти).

– Чи його схопили й десь катують? Чи .. давно сконав на палі? (О. Ільченко).