сконати
СКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Умерти, загинути, перев. зазнавши перед тим страшних фізичних мук.
Два голуби воду пили, А два колотили.. Бодай тії та сконали, Що нас розлучили! (Укр.. лір. пісні, 1958, 341);
[Xуса:] Нехай би ти була тоді сконала, ніж мала осоромити мене! (Л. Укр., III, 1952, 163);
Коли б у нього скінчились патрони, він сконав би тут страшною повільною смертю на безхліб’ї та безводді серед розпеченого сонцем каміння (Гончар, III, 1959, 110);
Звір відкрив закривавлену пащу, судорожно втягнув повітря і сконав (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 87).
Скона́ти на па́лі див. па́ля.
2. перен. Кінчитися, припинити своє існування.
Війна тільки-но сконала у фашистському лігві, а в Києві вже розгортали роботу науково-дослідні інститути Академії наук УРСР (Чаб., Шляхами.., 1961, 120);
Під осінь чуємо, сконала панська Польща (М. Ол., Чуєш.., 1959, 14);
// Перестати проявлятися.
Вогонь притих, зігнувся, дихнув востаннє й сконав (Коцюб., II, 1955, 92);
[Василь:] Лицарська сила зробила своє, прогула на увесь світ своїм бучним заміром та й сконала (Мирний, V, 1955, 113).
Словник української мови (СУМ-11)