скоп
СКОП, у, ч., розм.
Те саме, що ску́пчення 2.
– Житло у мене кепське – підвал, але якщо не маєш де жити і скопу не боїшся – ночуй, поки не влаштуєшся (Ф. Бурлака);
Багата моя Січ була не п'яним скопом – Могутніми синами (Б. Олійник).
◇ (1) Усі́м (ці́лим) ско́пом – всі разом, гуртом.
Усім скопом пішли [майстри] проводити свого почесного гостя (З. Тулуб);
Розкуркулені поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу рукава (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)