скоп
СКОП, у, ч., розм. Те саме, що ску́пчення 2.
— Житло у мене кепське — підвал, але якщо не маєш де жити і скопу не боїшся — ночуй, поки не влаштуєшся (Бурл., Напередодні, 1956, 45).
◊ Усі́м (ці́лим) ско́пом — всі разом, гуртом.
Усім скопом пішли [майстри] проводити свого почесного гостя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 180);
Розкуркулені поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу рукава (Тют., Вир, 1964, 410).
Словник української мови (СУМ-11)