скортіти
СКОРТІ́ТИ, ти́ть, док., безос., кому, заст., кого, перев. з інфін., також із спол. щоб, розм.
Дуже захотітися, забажатися.
[Орися:] Я вісім років не була дома і тепер хочу пожить в селі, а на той рік, може, й мені скортить в Європу (М. Кропивницький);
– Взяв я фляшку [пляшку], і мене скортіло Випити її хоч половину (І. Франко);
Катрі так скортіло зірвати квітку, притулити її до уст, віддати їй хоч крапельку своєї розбурханої весняними піснями ніжності (Ю. Мельничук);
Мишуні раптом скортіло, щоб струг перестав діяти, і його треба було б наново .. встановлювати (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)