скорчуватися
СКО́РЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, СКО́РЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Вигинатися, кривитися в корчах.
Він увесь тремтів, як у трясці, скорчувався і ховався під подушкою (Панас Мирний);
Він скорчився од болю (М. Коцюбинський).
2. Дуже згинатися (у 2 знач.).
Ой, знати, знати, Хто оженився: Скорчився, зморщився Та й зажурився (з народної пісні);
Старий скорчився від морозу (І. Франко);
Його руки скорчилися досередини (О. Кобилянська);
Під сосною лежала доросла людина, а над нею скорчився хлопчик (Яків Баш);
Два сусіди по камері сплять, мов мертві. Вони лежать скорчившись (П. Колесник);
* Образно. Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Марко Вовчок).
3. Набирати певного виразу (про обличчя).
Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющилися (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
4. тільки док., розм. Вмерти, згинути.
Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (прислів'я).
◇ (1) Ско́рчитися в три поги́белі – дуже зігнутися, згорбитися.
Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі (І. Нечуй-Левицький);
Янкель скорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)