скорчуватися

СКО́РЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, СКО́РЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.

1. Вигинатися, кривитися в корчах.

Він увесь тремтів, як у трясці, скорчувався і ховався під подушкою (Панас Мирний);

Він скорчився од болю (М. Коцюбинський).

2. Дуже згинатися (у 2 знач.).

Ой, знати, знати, Хто оженився: Скорчився, зморщився Та й зажурився (з народної пісні);

Старий скорчився від морозу (І. Франко);

Його руки скорчилися досередини (О. Кобилянська);

Під сосною лежала доросла людина, а над нею скорчився хлопчик (Яків Баш);

Два сусіди по камері сплять, мов мертві. Вони лежать скорчившись (П. Колесник);

* Образно. Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Марко Вовчок).

3. Набирати певного виразу (про обличчя).

Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющилися (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

4. тільки док., розм. Вмерти, згинути.

Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (прислів'я).

◇ (1) Ско́рчитися в три поги́белі – дуже зігнутися, згорбитися.

Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі (І. Нечуй-Левицький);

Янкель скорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука (О. Довженко).