скорчуватися

СКО́РЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, СКО́РЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.

1. Вигинатися, кривитися в корчах.

Він увесь тремтів, як у трясці, скорчувався і ховався під подушкою (Мирний, І, 1954, 362);

Він скорчився од болю (Коцюб., І, 1955, 407).

2. Дуже згинатися (у 2 знач.).

Ой, знати, знати, Хто оженився: Скорчився, зморщився Та й зажурився (Укр.. лір. пісні, 1958, 118);

Старий скорчився від морозу (Фр., II, 1950, 35);

Його руки скорчилися досередини (Коб., II, 1956, 190);

Під сосною лежала доросла людина, а над нею скорчився хлопчик (Баш, Проф. Буйко, 1946, 45);

Два сусіди по камері сплять, мов мертві. Вони лежать скорчившись (Кол., Терен.., 1959, 281);

*Образно. Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Вовчок, І, 1955, 302).

◊ Ско́рчитися в три поги́белі — дуже зігнутися, згорбитися.

Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі (Н.-Лев., II, 1956, 329);

Янкель скорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука (Довж., І, 1958, 269).

3. Набирати певного виразу (про обличчя).

Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющилися (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 73).

4. тільки док., розм. Вмерти, згинути.

Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (Укр.. присл.., 1955, 408).