скочуватися
СКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СКОТИ́ТИСЯ, скочу́ся, ско́тишся, док.
1. Котячись по похилій поверхні, спускатися, падати вниз.
Гора була така крута, що в великі дощі рілля скочувалась з водою униз (І. Нечуй-Левицький);
– Цей шеєліт я знайшов біля підніжжя гірського урвища. Значить, він колись скотився з гори (О. Донченко);
Угорі почулося шарудіння, і вниз скотився камінчик (М. Трублаїні);
Кавун, круглий, стиглий кавун, здається, чудодійно сам скотився з воза (О. Ковінька);
// Котячись, перевертаючись, падати, з'їжджати вниз (перев. про людину).
– В одну мить я скотився клубком з клуні (І. Цюпа);
Згори клубочком скотився чоловік (Григорій Тютюнник);
// Сповзати з чогось, падати звідки-небудь.
Івась лежав у кутку розкинувшись, розпластавшись. Голова його покоїлася на подушці, а тіло скотилося [з сіряка] на землю (Панас Мирний);
Чорна смушева шапка скотилась з голови на траву (І. Нечуй-Левицький);
Там, скотившись з подушок, лежить на голому полу хвора Макариха (Л. Яновська);
// Сунучись, переміщатися в інше місце, нахилятися (перев. про голову).
Її голова скотилась на залом спинки канапи, аж звісилась набік (І. Нечуй-Левицький);
// Спускатися до горизонту (про місяць, сонце і т. ін.).
Місяць поволі скочувався у лісову гущавину (М. Стельмах);
Сонце за обрій скотилось В тихі покої свої... (Г. Бойко);
Скотилася в небі зірка (А. Шиян);
// Переміщатися, стікати, текти вниз (про воду, сльози, краплі поту і т. ін.).
Скочуючись по схилу, стічні води руйнують ґрунт (із журн.);
Одна по одній виступали і скочувалися по жовтих запалих щоках круглі, прозорі горошинки сліз (В. Козаченко);
Майор сидів блідий, пухнасті вуси обвисли, з кінчика носа краплинами скочувався піт (П. Кочура);
З гострих кінців листя дощинки [дрібні краплі дощу] скочувалися на лопушиння (С. Чорнобривець);
З Мар'янчиних очей на білий халат скотилася сльоза (О. Десняк).
2. З'їжджати, спускатися вниз по похилій поверхні.
Повозка скочується з горбка в долину, проскакує дерев'яний місток на потічку (Мирослав Ірчан);
Показались перші лави петлюрівців. Вони скочувалися в балку з гвинтівками наперевіс (О. Довженко);
З гори скотилась велика повозка і стала перед порогом (І. Нечуй-Левицький);
Мотоцикл скотився з насипу у рівчак (Ю. Смолич);
Кінь уже стояв на ногах, позираючи в кручу, куди скотився віз, і боязко щулив вуха (С. Чорнобривець).
3. розм. Швидко спускатися, збігати, злазити звідки-небудь.
Стернями та картоплищами я скочуюсь до микитівського ставочка, де були отакенні коропи, аж поки їх не повиглушували бомбами (М. Стельмах);
Він вихорем пронісся мимо кімнати Кажана, скотився на перший поверх і побіг довгим коридором до виходу (О. Донченко);
Скотившися з велосипеда, вона ухопила Тосю в обійми (Ю. Смолич).
4. перен. Відмовляючись від попередніх поглядів, відходити, відступати до чого-небудь (перев. від чогось передового, прогресивного).
Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: “Прекрасне – це життя”, бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму (М. Рильський).
5. перен. Наступати, надходити.
Тихо скотився сумрак на сю веселу маленьку оселю (Г. Хоткевич).
6. тільки недок. Пас. до ско́чувати.
Словник української мови (СУМ-20)