скрекотати
СКРЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СКРЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Видавати скрекіт (у 1 знач.).
Сорока в дворі скрекоче, Гостей возвіщає (В. Забіла);
Нечутно промайнув кажан, скрекоче коник – тут і там – снуються миші (М. Драй-Хмара);
Розквакались, плигають, скрекотять [жаби] (Л. Глібов);
// перен., розм. Швидко, безупинно говорити.
– А ти, сороко, не скрекочи... Киш на своє гніздо! – скрикнув він на неї [Параску], скоса блимнувши оком (Панас Мирний);
Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п'яний Яшка Смолюк (І. Муратов).
2. перен. Утворювати скрекіт (у 2 знач.).
З мого села десь під горою, у вишнях, скрекоче кулемет (Г. Косинка);
Тут неугавно скрекотіли три лобогрійки на одній одноманітній, але бадьорій ноті (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)