скривдити
СКРИ́ВДИТИ, джу, диш, док., кого.
1. Док. до кри́вдити.
Вже як менший брат чим її скривдить, так Галя й словечка не зможе вимовити і втече од усіх (Марко Вовчок);
Ми справді трохи скривдили його (І. Франко);
Стало їй солодко, що в неї з'явився в рідному домі захисник, який не дасть її скривдити (З. Тулуб);
Насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (О. Гончар).
2. перев. чим, розм. Наділити чим-небудь у недостатній мірі або наділити чимсь поганим, позбавити чогось.
[Горпина:] Мене Бог не скривдив кумами. Хвалити Бога, не цураються мене простої (І. Нечуй-Левицький);
Підходить парубійко, ростом Бог не скривдив (О. Ковінька);
Її сестрички мають те, в чому її так скривдила природа: вроду (Ірина Вільде).
3. рідко. Порушити вірність чому-небудь.
Хай нагада себе в цім слові Здавен прихильний вам піїт: – Не скривдив він святій любові І пориванням давніх літ! (М. Старицький);
Тільки третій із легінів, Що його Пігул відзначив, Тільки цей надій не скривдив, Хлопець рицарської вдачі (М. Шеремет).
Словник української мови (СУМ-20)