скрип
СКРИП¹, у, ч.
Різкі, високі звуки, утворювані тертям, стисканням і т. ін. предметів або їх частин.
Заробітчани йшли мовчки. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків (Панас Мирний);
Чути скрип пер, шелест паперу, брязк ножиць (І. Франко);
Розмову перервав скрип дверей (Я. Галан);
Віддалилася й стихла пісня, і тоді виразнішим став скрип журавля над колодязем (М. Олійник);
Северин... цьвохкає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі (Григорій Тютюнник);
// Звуки, які видають деякі птахи (снігурі, деркачі і т. ін.).
Полотна біліють на жовтім лататті, Лужки процвітають, та скрип деркача (М. Стельмах).
СКРИП², виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук від тертя, стискання і т. ін. предметів або їх частин.
2. розм. Уживається як присудок за знач. скрипі́ти.
Аж у сінях двері скрип, Далі в хату двері рип, Шелеп кум у хатку! (С. Руданський);
Заворушилося колесо проти води, тільки скрип, скрип, скрип! (М. Стельмах).
◇ (1) З скри́пом (з ри́пом) – з великими труднощами, нелегко.
Неспокійне життя Крутогори зі скрипом, непередбаченими зупинками, поволі, але неухильно ішло вперед (М. Ю. Тарновський);
З скри́пом-ри́пом.
Інші дівчата входили в життя майстерні з скрипом-рипом, часто з сльозами й наріканням (І. Сенченко).
Словник української мови (СУМ-20)