скрип
СКРИП¹, у, ч. Різкі, високі звуки, утворювані тертям, стисканням і т. ін. предметів або їх частин.
Заробітчани йшли мовчки. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків (Мирний, І, 1949, 226);
Чути скрип пер, шелест паперу, брязк ножиць (Фр., IV, 1950, 31);
Розмову перервав скрип дверей (Галан, Гори.., 1956, 96);
Віддалилася й стихла пісня, і тоді виразнішим став скрип журавля над колодязем (М. Ол., Леся, 1960, 83);
Северин… цьвохкає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі (Тют., Вир, 1964, 66);
// Звуки, які видають деякі птахи (снігурі, деркачі і т. ін.).
Полотна біліють на жовтім лататті, Лужки процвітають, та скрип деркача (Стельмах, V, 1963, 35).
◊ З (зі) скри́пом — дуже трудно, через силу або нехотя.
Неспокійне життя Крутогори зі скрипом, непередбаченими зупинками, поволі, але неухильно ішло вперед (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 121).
СКРИП², виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук від тертя, стискання і т. ін. предметів або їх частин.
2. розм. Уживається як присудок за знач. скрипі́ти.
Аж у сінях двері скрип, Далі в хату двері рип, Шелеп кум у хатку! (Рудан., Тв., 1959, 218);
Заворушилося колесо проти води, тільки скрип, скрип, скрип! (Стельмах, II, 1962, 307).
Словник української мови (СУМ-11)