скутий
СКУ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до скува́ти і ску́ти.
Волочили [в'язні] на ногах важкі ланцюги. Руки їх теж були скуті (Н. Рибак);
За голим столом, скутий вузьким пальтом поверх кожушка, сидів начполіт (П. Панч);
Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (І. Микитенко);
Доки плацдарм не буде знищено – армія його буде зв'язана, скута (О. Гончар);
Тихо навкруги. А там десь позаду скутий морозом Дніпро, теж мовчить, заснув довгим зимовим сном (А. Хижняк);
// у знач. пред.
О Дніпре, Дніпре, мій Славуто, Широк і славен, ти єси, Чи вбито князя, а чи скуто, Мене до нього занеси (А. Малишко);
// у знач. прикм.
Скутий Дніпро замело кучугурами (О. Донченко).
2. у знач. прикм. Позбавлений невимушеності, легкості, природності.
Біля дверей сиділо двоє козацьких старшин. Вони вирізнялися серед гостей і своїм одягом, надто важким для задушливого літа, і скутими манерами (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)