скутий

СКУ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до скува́ти і ску́ти.

Волочили [в'язні] на ногах важкі ланцюги. Руки їх теж були скуті (Н. Рибак);

За голим столом, скутий вузьким пальтом поверх кожушка, сидів начполіт (П. Панч);

Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (І. Микитенко);

Доки плацдарм не буде знищено – армія його буде зв'язана, скута (О. Гончар);

Тихо навкруги. А там десь позаду скутий морозом Дніпро, теж мовчить, заснув довгим зимовим сном (А. Хижняк);

// у знач. пред.

О Дніпре, Дніпре, мій Славуто, Широк і славен, ти єси, Чи вбито князя, а чи скуто, Мене до нього занеси (А. Малишко);

// у знач. прикм.

Скутий Дніпро замело кучугурами (О. Донченко).

2. у знач. прикм. Позбавлений невимушеності, легкості, природності.

Біля дверей сиділо двоє козацьких старшин. Вони вирізнялися серед гостей і своїм одягом, надто важким для задушливого літа, і скутими манерами (П. Панч).