скутий

СКУ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скува́ти і ску́ти.

Волочили [в’язні] на ногах важкі ланцюги. Руки їх теж були скуті (Рибак, Помилка.., 1956, 91);

За голим столом, скутий вузьким пальтом поверх кожушка, сидів начполіт (Панч, II, 1956, 481);

Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (Мик., II, 1957, 377);

Доки плацдарм не буде знищено — армія його буде зв’язана, скута (Гончар, II, 1959, 320);

Тихо навкруги. А там десь позаду скутий морозом Дніпро, теж мовчить, заснув довгим зимовим сном (Хижняк, Тамара, 1959, 123);

// у знач. присудк. сл.

О Дніпре, Дніпре, мій Славуто, Широк і славен, ти єси, Чи вбито князя, а чи скуто, Мене до нього занеси (Мал., Звенигора, 1959, 34);

// У знач. прикм.

Скутий Дніпро замело кучугурами (Донч., Дочка, 1950, 25).

2. у знач. пракм. Позбавлений невимушеності, легкості, природності.

Біля дверей сиділо двоє козацьких старшин. Вони вирізнялися серед гостей і своїм одягом, надто важким для задушливого літа, і скутими манерами (Панч, Гомон. Україна, 1954, 47).