скучно
СКУ́ЧНО.
1. Присл. до скучни́й.
Масницю провели ми доволі скучно (М. Коцюбинський);
Наталя стиха скаржилася, що їй жити важко у княгині, скучно (С. Васильченко).
2. у знач. пред., кому і без дод. Про почуття нудьги, туги, яке охоплює кого-небудь.
– Ти чудний чоловік, – все тебе нудьга бере, а мені ніколи не буває скучно (І. Нечуй-Левицький);
Сергієві скучно було їхати самому (Григорій Тютюнник);
Дуже скучно за домом (М. Коцюбинський).
3. у знач. пред. Про відчуття нудьги, яка панує де-небудь.
У нас .. на святки було скучно, бо була дуже погана погода (Леся Українка);
Ми цілим гуртом пішли на вечір до відомого астронома Мейєра, .. скучно було так, що гинули мухи (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)