слабкодухий
СЛАБКОДУ́ХИЙ, а, е.
Те саме, що легкоду́хий.
Звичайно байдужа і, здавалося б, зовсім позбавлена волі, ця слабкодуха жінка в хвилини, коли небезпека загрожувала її дітям та близьким, на очах перероджувалась (Л. Первомайський);
Перелякане жіноцтво істерично кричало, декотрі слабкодухі панни зомліли (Ф. Бурлака);
– Ви хотіли сказати.., професор Крутояр виявився слабкодухим і одразу ж пристав на пропозицію Бунча? (Ю. Бедзик);
Коли б на цьому все закінчилося, розмова, власне, була б дуже коротка: втік, злякався. Трапляються і такі, слабкодухі. Але тут справа інша (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)