слабнути
СЛА́БНУТИ, ну, неш, недок.
Ставати, робитися слабким (у 1, 3, 6 знач.); слабим (у 2, 5 знач.).
Хлопці бачили, що дід слабне з кожним днем і спадає на силах (І. Франко);
Чув [Юра], що сили вже слабнуть, що в грудях пусто (М. Коцюбинський);
Я вийшов з села знову на стовповий шлях, відчуваючи, як слабнуть мої ноги (Л. Смілянський);
Оксен був поранений. Дві кулі потрапили йому в живіт. Він сів на дно окопу і відчув, що слабне (Григорій Тютюнник);
Я йду, аж доки м'язи мені не починають слабнути (І. Микитенко);
Опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить [Марія] прясти дальше (В. Стефаник);
У загальній тиші лунко відбивалися Бронкові кроки по тротуару. Ступав різкіше – відгомін зростав, тихіше – гул від кроків слабнув (Ірина Вільде);
І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)