слабнути

СЛА́БНУТИ, ну, неш, недок.

Ставати, робитися слабким (у 1, 3, 6 знач.); слабим (у 2, 5 знач.).

Хлопці бачили, що дід слабне з кожним днем і спадає на силах (І. Франко);

Чув [Юра], що сили вже слабнуть, що в грудях пусто (М. Коцюбинський);

Я вийшов з села знову на стовповий шлях, відчуваючи, як слабнуть мої ноги (Л. Смілянський);

Оксен був поранений. Дві кулі потрапили йому в живіт. Він сів на дно окопу і відчув, що слабне (Григорій Тютюнник);

Я йду, аж доки м'язи мені не починають слабнути (І. Микитенко);

Опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить [Марія] прясти дальше (В. Стефаник);

У загальній тиші лунко відбивалися Бронкові кроки по тротуару. Ступав різкіше – відгомін зростав, тихіше – гул від кроків слабнув (Ірина Вільде);

І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me