слабо
СЛА́БО, присл.
1. Присл. до слаби́й 5.
Прісцілла хитає заперечливо головою і слабо всміхається (Леся Українка);
Дорош потяг на себе двері і переступив через поріг у вузеньку тісну кімнату, слабо освітлену однією лампочкою з газетним абажуром (Григорій Тютюнник);
– Що тобі? – питає [Оля] слабо. А Мотря добре чує, що Олин голос втратив свою звичайну зрівноваженість (Ірина Вільде).
2. рідко. Неміцно.
Намацав [Василь] цеглину в стіні – слабо трималася. Положив у пазуху, поліз наверх (Г. Хоткевич).
3. Погано, мало.
Слабо зродило бурашки [картоплю] (Сл. Б. Грінченка);
// у знач. пред. Недобре кому-небудь (про фізичний стан).
Дивиться Сторонський на сестру, а вона так посоловіла і на лиці міниться. – Чи не зле вам, сестро? – Слабо мені (О. Маковей).
Словник української мови (СУМ-20)