славитися
СЛА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. сла́вляться; недок.
1. Мати широку славу, популярність.
– Велике містечко [Опішня] і давнє... Ще за козаччини воно славилося... (Панас Мирний);
Візантія довго процвітала, славилась (С. Скляренко);
// чим, як хто і без дод. Бути широко відомим у певному відношенні.
Заохочена мимовільним порятунком бідних хворих, вона стала думати, чи не можна завести традиційну аптечку, якою прабабка славились (Н. Кобринська);
Мій небіжчик тато був коваль і славивсь на всю околицю не тілько хорошою та тривкою роботою свого ремесла, але й своєю живою, гостинною та людяною вдачею (І. Франко);
Командир корабля капітан III рангу Журба, який славився своєю хоробрістю в бою, розгубився й занімів (Д. Ткач);
Хто не знав у Троянівці завжди доброї, жартівливої та співучої головихи Насті, що славилася у селі як найкраща мазальниця? (Григорій Тютюнник);
– Вчився я замолоду шевцювати. Швець, який навчав мене, правда, був добрий, славився на все місто (Ю. Збанацький).
2. уроч. Прославлятися, звеличуватися.
Слався, дружбо людей на землі! (М. Рильський).
3. розм. Хвалитися, вихвалятися.
Не славтеся царевою Святою [війною]. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять (Т. Шевченко).
4. Пас. до сла́вити 1, 2.
Будь-яка справа людиною ставиться і людиною славиться (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)