слинявий
СЛИ́НЯВИЙ, а, е, розм.
1. Покритий слиною вологий від слини.
Слинявий рот;
Слиняві губи;
Слинява паща.
2. Про людину або тварину, в якої постійно тече слина з рота.
Хома тут і слуха, і найбільш усього як стануть про скарби розказувати: як один чоловік з дідусем горбатеньким та на одну ногу кривим і на одні око сліпим та слинявим зустрівсь меж горбами (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Одарка:] Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен зайняв в загін (І. Карпенко-Карий);
– Мамо, аби золота, аби діамантова була ота його слинява Доцька, то не взяв би її! (Ірина Вільде);
Посадив жінку на стару слиняву кобилу задом наперед .. і та повіз на храм (Г. Хоткевич);
// у знач. ім. сли́нявий, вого, ч.; сли́нява, вої, ж. Людина, в якої постійно тече слина з рота.
[Грицько:] Чи п'яти їй цілувати, щоб не міняла мене на слинявого? (М. Старицький);
// лайл.
– Ти мене битимеш?! .. Ти, слинява, задрипанка?! Ану вдар! вдар! – Олександра наближалась до Насті грізно, як чорна хмара (М. Коцюбинський).
3. перен., зневажл. Безвільний, безхарактерний, нікчемний.
[Жінка (до сусідки):] Чого сей гречик [грек] слинявий припхався? Адже зомліє, як побачить кров (Леся Українка);
Такою поезією розважати тільки слинявих панків, .. а не зачитувати їх отут на шостім році революції (Остап Вишня);
Я плюю на слинявих нитиків (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)