слобода
СЛОБОДА́, и́, ж.
1. іст. Поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії в XI–XVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків.
По обидва боки яру і прилеглих балках розташувалася старовинна слобода Яремин Кут, що дістали собі назву від якогось Яреми, козака-запорожця, першого новосельця цієї місцевості (С. Добровольський);
// Частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності і т. ін.
За містом були слободи, а на захід – Біскупичі й козацькі курені (З. Тулуб);
Подався [Омелько] від царевого двору до своїх: до гончаря Шумила Жданова, в Гончарську слободу (О. Ільченко);
У Москві Петро [І] часто бував у Німецькій слободі, серед іноземців, які оселилися в Росії (з навч. літ.).
2. Велике село, селище.
Була у нас сусідка – удова Пилипиха: господиня на всю слободу. Яка хата, які городи, садок, скільки поля, степу, і баштан, і пасіка, і млин – чого вже не було там! (Марко Вовчок);
Ніч така зоряна, голуба і прозора. По всій слободі тамтам співає молодь. Під тинами гомонять чоловіки (А. Головко);
// Відокремлена частина великого села.
Словник української мови (СУМ-20)