смага
СМА́ГА́, сма́ги́, ж.
1. Сильне бажання пити; спрага.
Вода кругом човна ще більше дражнила його; печія й смага ще гірше пекла його в грудях, у горлі (І. Нечуй-Левицький).
2. Наліт у роті, на губах від спраги і т. ін.
Смага на губах;
// Пересохла плівка на губах від підвищеної температури при гарячці і т. ін.
По білому обличчю з запалими очима, по смазі на губах знати було, що полегшало не дуже (А. Головко);
Хвороба спекла їй губи темною смагою (З. Тулуб);
// Підвищена температура тіла від хвороби; гарячка.
На устах чорно – смага попекла; одні очі горіли, як угольки тліли з глибоких ям широкого чола (Панас Мирний).
3. Золотисто-коричневий або темно-коричневий колір шкіри людини, якого вона набуває під дією сонячного проміння та вітру; засмага.
Лице взялось смагою, – темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон (С. Васильченко);
Смага на щоках;
* Образно. Смага літа застигала на його довгообразому обличчі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)