смерком
СМЕРКО́М, присл.
Після заходу сонця; коли смеркає.
– Тепер вдень вихоплюватись з замка небезпечно. Треба переждати до вечора. Виїдемо смерком (І. Нечуй-Левицький);
[Максим:] Як то – оце вже хочете йти? [Пріся:] Може, скажете, рано? .. Я ж давно вже у вас. Смерком на часину прибігла та й до півночі досиділа (С. Васильченко);
За роботою ніколи дітей і не бачила по видному: ще й не світ – з дому, а верталась увечері смерком (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)