смик
СМИК¹, а́, ч.
Те саме, що смичо́к¹.
Перетанцювавши пару разів, він під час паузи взяв у музики скрипку і повів смиком по струнах (І. Франко);
Ти смієшся, дзвінко граєш І що хворий ти – не знаєш .. Вдарив дзвін... твоя рука Знов відшукує смика (О. Олесь);
* У порівн. Гнеться над тином худий, наче смик, Полікарп (М. Стельмах).
◇ (1) Ба́бин смик – парубок, який одружується зі старою багатою жінкою.
Один бабин смик, який заради маєтку одружився на старшій і слабій жінці, чекаючи її смерті, розставляв сіті на дівчат (з газ.);
Перепа́вся (перепа́лася) на смик (суха́р і т. ін.) див. перепада́тися;
Перепа́стися на смик (на суха́р) див. перепада́тися.
СМИК², а, ч.
1. Ремінь або ланцюжок, яким зв'язують гончих собак, прикріплюючи його до нашийників.
При поясі у вершників були шаблі, а в руках луки із стрілами. За сідлом вели, як собак на смику, двох жінок (П. Панч);
Легенький свист. То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці. Відпускаються з смика Докучай і Бандит (Остап Вишня).
2. Пара або дві пари гончих собак, зв'язаних ременем або ланцюжком для полювання.
Дівчата з криком кидаються врозтіч. З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду ловчі із смиком псів (І. Кочерга).
СМИК³, розм.
Уживається як пред. за знач. смикну́ти і смикну́тися.
Що рибка смик – то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (П. Гулак-Артемовський);
– Іду – а мороз такий, що туман стоїть і губи злипаються. Я флягу відчеплю, спирту – смик і потихеньку просуваюся далі (Григорій Тютюнник);
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно, та і зловилася в сильце (І. Франко);
Відьма, це ж вона – відьма! .. Вона з двора – я за нею. Вона попід тином смик сюди, смик туди – я за нею (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)