смик

СМИК¹, а́, ч.

Те саме, що смичо́к¹.

Перетанцювавши пару разів, він під час паузи взяв у музики скрипку і повів смиком по струнах (І. Франко);

Ти смієшся, дзвінко граєш І що хворий ти – не знаєш .. Вдарив дзвін... твоя рука Знов відшукує смика (О. Олесь);

* У порівн. Гнеться над тином худий, наче смик, Полікарп (М. Стельмах).

◇ (1) Ба́бин смик – парубок, який одружується зі старою багатою жінкою.

Один бабин смик, який заради маєтку одружився на старшій і слабій жінці, чекаючи її смерті, розставляв сіті на дівчат (з газ.);

Перепа́вся (перепа́лася) на смик (суха́р і т. ін.) див. перепада́тися;

Перепа́стися на смик (на суха́р) див. перепада́тися.

СМИК², а, ч.

1. Ремінь або ланцюжок, яким зв'язують гончих собак, прикріплюючи його до нашийників.

При поясі у вершників були шаблі, а в руках луки із стрілами. За сідлом вели, як собак на смику, двох жінок (П. Панч);

Легенький свист. То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці. Відпускаються з смика Докучай і Бандит (Остап Вишня).

2. Пара або дві пари гончих собак, зв'язаних ременем або ланцюжком для полювання.

Дівчата з криком кидаються врозтіч. З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду ловчі із смиком псів (І. Кочерга).

СМИК³, розм.

Уживається як пред. за знач. смикну́ти і смикну́тися.

Що рибка смик – то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (П. Гулак-Артемовський);

– Іду – а мороз такий, що туман стоїть і губи злипаються. Я флягу відчеплю, спирту – смик і потихеньку просуваюся далі (Григорій Тютюнник);

Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно, та і зловилася в сильце (І. Франко);

Відьма, це ж вона – відьма! .. Вона з двора – я за нею. Вона попід тином смик сюди, смик туди – я за нею (М. Коцюбинський).