смик

СМИК¹, а́, ч. Те саме, що смичо́к¹.

Перетанцювавши пару разів, він під час паузи взяв у музики скрипку і повів смиком по струнах (Фр., VIII, 1952, 32);

Ти смієшся, дзвінко граєш І що хворий ти — не знаєш.. Вдарив дзвін… твоя рука Знов відшукує смика (Олесь, Вибр., 1958, 188);

*У порівн. Гнеться над тином худий, наче смик, Полікарп (Стельмах, II, 1962, 43).

◊ Ба́бин смик, заст.— парубок, який одружується із старою багатою жінкою.

Один бабин смик, який заради маєтку одружився на старшій.. і слабій жінці, чекаючи її смерті, розставляв сіті на дівчат (Літ. Укр., 8.I 1963, 4);

Перепа́вся (перепа́лася) на смик див. перепада́тися.

СМИК¹, а, ч.

1. Ремінь або ланцюжок, яким зв’язують гончих собак, прикріплюючи його до нашийників.

При поясі у вершників були шаблі, а в руках луки із стрілами. За сідлом вели, як собак на смику, двох жінок (Панч, Гомон. Україна, 1954, 124);

Легенький свист. То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці. Відпускаються з смика Докучай і Бандит (Вишня, II, 1956, 125).

2. Пара або дві пари гончих собак, зв’язаних ременем або ланцюжком для полювання.

Дівчата з криком кидаються врозтіч. З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду ловчі із смиком псів (Коч., І, 1956, 451).

СМИК², присудк. сл., розм. Уживається за знач. сми́кнути і сми́кнутися.

Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (Г.-Арт., Байки.., 1958. 76);

— Іду — а мороз такий, що туман стоїть і губи злипаються. Я флягу відчеплю, спирту — смик і потихеньку просуваюся далі (Тют., Вир, 1964, 262);

Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно, та і зловилася в сильце (Фр., IV, 1950, 76);

Відьма, це ж вона — відьма!..Вона з двора — я за нею. Вона попід тином смик сюди, смик туди — я за нею (Коцюб., І, 1955, 263).