смик

СМИК¹, а́, ч. Те саме, що смичо́к¹.

Перетанцювавши пару разів, він під час паузи взяв у музики скрипку і повів смиком по струнах (Фр., VIII, 1952, 32);

Ти смієшся, дзвінко граєш І що хворий ти — не знаєш.. Вдарив дзвін… твоя рука Знов відшукує смика (Олесь, Вибр., 1958, 188);

*У порівн. Гнеться над тином худий, наче смик, Полікарп (Стельмах, II, 1962, 43).

Ба́бин смик, заст.— парубок, який одружується із старою багатою жінкою.

Один бабин смик, який заради маєтку одружився на старшій.. і слабій жінці, чекаючи її смерті, розставляв сіті на дівчат (Літ. Укр., 8.I 1963, 4);

Перепа́вся (перепа́лася) на смик див. перепада́тися.

СМИК¹, а, ч.

1. Ремінь або ланцюжок, яким зв’язують гончих собак, прикріплюючи його до нашийників.

При поясі у вершників були шаблі, а в руках луки із стрілами. За сідлом вели, як собак на смику, двох жінок (Панч, Гомон. Україна, 1954, 124);

Легенький свист. То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці. Відпускаються з смика Докучай і Бандит (Вишня, II, 1956, 125).

2. Пара або дві пари гончих собак, зв’язаних ременем або ланцюжком для полювання.

Дівчата з криком кидаються врозтіч. З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду ловчі із смиком псів (Коч., І, 1956, 451).

СМИК², присудк. сл., розм. Уживається за знач. сми́кнути і сми́кнутися.

Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (Г.-Арт., Байки.., 1958. 76);

— Іду — а мороз такий, що туман стоїть і губи злипаються. Я флягу відчеплю, спирту — смик і потихеньку просуваюся далі (Тют., Вир, 1964, 262);

Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно, та і зловилася в сильце (Фр., IV, 1950, 76);

Відьма, це ж вона — відьма!..Вона з двора — я за нею. Вона попід тином смик сюди, смик туди — я за нею (Коцюб., І, 1955, 263).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смик — смик 1 іменник чоловічого роду смик 2 вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. смик — 1. Давньоруська назва смичкового музичного інструменту, яка згадується в пам’ятках письменності до XVI ст. 2. Старовиннаназва смичка в Руси. Словник-довідник музичних термінів
  3. смик — СМИК¹, а́, ч. Те саме, що смичо́к¹. Перетанцювавши пару разів, він під час паузи взяв у музики скрипку і повів смиком по струнах (І. Франко); Ти смієшся, дзвінко граєш І що хворий ти – не знаєш .. Вдарив дзвін... твоя рука Знов відшукує смика (О. Словник української мови у 20 томах
  4. смик — див. сильний Словник синонімів Вусика
  5. смик — Смик, -ку I м. 1) Смычокъ. Грай, музико, бо ти звик, дери лика, роби смик. Грин. III. 648. 2) ? Гладкий, як смик. Мнж. 170. 3) ? Летіли индики, а в три смики. Грин. III. 51. 4) мн. Словник української мови Грінченка
  6. смик — I -а, ч. 1》 Те саме, що смичок I. Бабин смик заст. — парубок, який одружується зі старою багатою жінкою. 2》 Давньоруська назва смичкового музичного інструменту, який згадується у пам'ятках писемності до 16 ст. II -а... Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. смик — СМИЧО́К, СМИК, ЛУЧО́К заст. Повести смичком по струнах. ШВО́РА (ремінь, шнур, на якому водять собак, перев. мисливських), ШВО́РКА, ПОВОДО́К, РЕМІНЕ́ЦЬ, СМИК. — Нехай коней сідлають та щоб гончих і хортів на швори позбирали! (О. Словник синонімів української мови
  8. смик — ба́бин смик. Парубок, який одружується зі старою багатою жінкою. Один бабин смик, який заради маєтку одружився на старшій і слабій жінці, чекаючи її смерті, розставляв сіті на дівчат (З газети). перепа́стися на смик (на суха́р). Фразеологічний словник української мови