смикати
СМИ́КАТИ, сми́каю, сми́каєш і сми́чу, сми́чеш, недок.
1. кого, що. Тягнути рвучкими і різкими рухами; сіпати.
Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не поторгувавшись несуть в хати (І. Нечуй-Левицький);
Зв'язковий смикає автомат у вартового і штовхає його (Ю. Яновський);
Хлопчик сильно смикає нитку (О. Донченко);
Кабанець на уроці поводив себе нестерпно: читати відмовився, смикав дівчат за коси, сміявся (Ю. Збанацький);
// Обсмикувати.
Проти мене сиділа якась товстуля .. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню, бо на неї бризкало (І. Нечуй-Левицький);
// безос.
Потяг мчав. Вагони смикало, вони хитались, мов п'яні (Олесь Досвітній).
2. Термосити, привертаючи увагу.
Смикати за рукав;
Смикати за руку;
// Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер).
Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків (С. Васильченко);
Вітер смикав околот із стріх І кураю клубки котив у полі (В. Мисик).
3. Те саме, що клюва́ти 4.
Ледве переводячи віддих, стежить [хлопчик], як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки... (Г. Хоткевич);
Смикав щоразу Жадливий окунь нелукавий (М. Рильський).
4. чим. Робити різкий рух якоюсь частиною тіла.
– Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби? (Григорій Тютюнник).
5. що. Витягати, виривати що-небудь звідкись, із чогось; висмикувати.
Коло ясел стояла ряба корова й смикала з драбини свіжу траву (І. Нечуй-Левицький);
Смиче [молодиця] солому з стріхи на топливо у піч (Панас Мирний);
// Зривати що-небудь (з дерева, гілки і т. ін.).
Михайло десь надибав журавлиху [журавлину] і смикав вкриті червоними ягідками зелені віхтики (Олесь Досвітній);
// Виривати що-небудь (з ґрунту).
На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок (М. Стельмах).
6. кого, перен., розм. Заважати, набридати кому-небудь настирливими вимогами, проханнями і т. ін.
Начальник сталеливарного цеху .. нервувався, смикав людей суперечливими наказами і, здавалося, зовсім зневірився в своєму вмінні відлити робоче колесо (В. Собко).
7. у кого, розм. Викликати судорожне тремтіння.
Корчі смикали й без того скривлений .. рот [Глібана] (Я. Качура);
Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (З. Тулуб);
Рухи були якісь сквапливі, недокінчені. Щось смикало його (Г. Хоткевич).
8. що, вульг. Пити спиртне.
Умів він дудлити.., смикати й лигати (О. Ільченко).
◇ (1) Сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́), безос.:
а) (кого) невідомо, навіщо треба було говорити про щось (про каяття, досаду з нагоди власного або чийогось невдалого, недоречного висловлювання).
– Ну, брат, і смикнуло ж мене за язик рекомендувати тебе (Ю. Збанацький);
б) (кого і без дод.) комусь дуже хочеться щось сказати.
Матросові Марусику все хотілося сказати за свою гармошку, так і смикало за язик, та стримувався (Є. Гуцало);
(2) Сми́кати (сі́пати, тягти́) за по́ли кого і без дод. – настирливо, невідступно просити, вимагати у кого-небудь щось.
Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли, – давай щось нового! (Леся Українка);
[Коренєв:] О, ви ще в інституті, На кафедрі, пояснювали нам Конструкції, немов читали вірші. [Панащенко:] А ви, юначе, в ті часи мене За поли сіпали (Л. Дмитерко);
(3) Сми́кати / смикну́ти (смикону́ти) за язи́к (язика́) кого – спонукати кого-небудь до небажаного, необачного висловлювання.
– Смикнуло ж тебе за язик .. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч);
І тут наче хтось смиконув його за язик. Несміло подумане вимовилося вголос (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)