смикати

СМИ́КАТИ, сми́каю, сми́каєш і сми́чу, сми́чеш, недок.

1. кого, що. Тягнути рвучкими і різкими рухами; сіпати.

Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не поторгувавшись несуть в хати (І. Нечуй-Левицький);

Зв'язковий смикає автомат у вартового і штовхає його (Ю. Яновський);

Хлопчик сильно смикає нитку (О. Донченко);

Кабанець на уроці поводив себе нестерпно: читати відмовився, смикав дівчат за коси, сміявся (Ю. Збанацький);

// Обсмикувати.

Проти мене сиділа якась товстуля .. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню, бо на неї бризкало (І. Нечуй-Левицький);

// безос.

Потяг мчав. Вагони смикало, вони хитались, мов п'яні (Олесь Досвітній).

2. Термосити, привертаючи увагу.

Смикати за рукав;

Смикати за руку;

// Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер).

Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків (С. Васильченко);

Вітер смикав околот із стріх І кураю клубки котив у полі (В. Мисик).

3. Те саме, що клюва́ти 4.

Ледве переводячи віддих, стежить [хлопчик], як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки... (Г. Хоткевич);

Смикав щоразу Жадливий окунь нелукавий (М. Рильський).

4. чим. Робити різкий рух якоюсь частиною тіла.

– Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби? (Григорій Тютюнник).

5. що. Витягати, виривати що-небудь звідкись, із чогось; висмикувати.

Коло ясел стояла ряба корова й смикала з драбини свіжу траву (І. Нечуй-Левицький);

Смиче [молодиця] солому з стріхи на топливо у піч (Панас Мирний);

// Зривати що-небудь (з дерева, гілки і т. ін.).

Михайло десь надибав журавлиху [журавлину] і смикав вкриті червоними ягідками зелені віхтики (Олесь Досвітній);

// Виривати що-небудь (з ґрунту).

На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок (М. Стельмах).

6. кого, перен., розм. Заважати, набридати кому-небудь настирливими вимогами, проханнями і т. ін.

Начальник сталеливарного цеху .. нервувався, смикав людей суперечливими наказами і, здавалося, зовсім зневірився в своєму вмінні відлити робоче колесо (В. Собко).

7. у кого, розм. Викликати судорожне тремтіння.

Корчі смикали й без того скривлений .. рот [Глібана] (Я. Качура);

Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (З. Тулуб);

Рухи були якісь сквапливі, недокінчені. Щось смикало його (Г. Хоткевич).

8. що, вульг. Пити спиртне.

Умів він дудлити.., смикати й лигати (О. Ільченко).

◇ (1) Сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́), безос.:

а) (кого) невідомо, навіщо треба було говорити про щось (про каяття, досаду з нагоди власного або чийогось невдалого, недоречного висловлювання).

– Ну, брат, і смикнуло ж мене за язик рекомендувати тебе (Ю. Збанацький);

б) (кого і без дод.) комусь дуже хочеться щось сказати.

Матросові Марусику все хотілося сказати за свою гармошку, так і смикало за язик, та стримувався (Є. Гуцало);

(2) Сми́кати (сі́пати, тягти́) за по́ли кого і без дод. – настирливо, невідступно просити, вимагати у кого-небудь щось.

Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли, – давай щось нового! (Леся Українка);

[Коренєв:] О, ви ще в інституті, На кафедрі, пояснювали нам Конструкції, немов читали вірші. [Панащенко:] А ви, юначе, в ті часи мене За поли сіпали (Л. Дмитерко);

(3) Сми́кати / смикну́ти (смикону́ти) за язи́к (язика́) кого – спонукати кого-небудь до небажаного, необачного висловлювання.

– Смикнуло ж тебе за язик .. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч);

І тут наче хтось смиконув його за язик. Несміло подумане вимовилося вголос (І. Муратов).