смикати

СМИ́КАТИ, сми́каю, сми́каєш і сми́чу, сми́чеш, недок.

1. перех. і неперех. Тягнути рвучкими і різкими рухами;

Сіпати.

Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не поторгувавшись несуть в хати (Н.-Лев., І, 1956, 57);

Зв’язковий смикає автомат у вартового і штовхає його (Ю. Янов., І, 1954, 168);

Хлопчик сильно смикає нитку (Донч., V, 1957, 59);

Приїжджали механіки аж із Самбора, тупцювалися біля неї, смикали за всілякі важелі, а машина стояла нерухомо (Чорн., Визвол. земля, 1959, 21);

Кабанець на уроці поводив себе нестерпно: читати відмовився, смикав дівчат за коси, сміявся (Збан., Малин. дзвін, 1958, 172);

// безос.

Потяг мчав. Вагони смикало, вони хитались, мов п’яні (Досв., Вибр., 1959, 29);

// Термосити, привертаючи увагу.

Смиче мене щось за рукав — озираюсь; стоїть один із товаришів (Вас., Вибр., 1954, 31);

Він неспокійно крутив головою, смикав за руку високу жінку (Жур., Вечір.., 1958, 373);

// Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер).

Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків (Вас., II, 1959, 307);

Вітер смикав околот із стріх І кураю клубки котив у полі (Мисик, Біля криниці, 1967, 120);

// Обсмикувати.

Проти мене сиділа якась товстуля.. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню, бо на неї бризкало (Н.-Лев., II, 1956, 390);

// Те саме, що клюва́ти 4.

Ледве переводячи віддих, стежить [хлопчик], як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки… (Хотк., І, 1966, 53);

Смикав щоразу Жадливий окунь нелукавий (Рильський, Поеми, 1957, 180).

◊ Сми́кати за по́ли див. пола́;

Сми́кати за язи́к (за язика́) див. язи́к.

2. неперех., чим. Робити різкий рух якоюсь частиною тіла.

Чому це сторожко заскреготіла сорока і присіла на дерево, смикаючи довгим хвостом, схожим на наконечник списа? (Коп., Як вони.., 1961, 168);

— Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби? (Тют., Вир, 1964, 102).

3. перех. Витягати, виривати що-небудь звідкись, із чогось; висмикувати.

Коло ясел стояла ряба корова й смикала з драбини свіжу траву (Н.-Лев., II, 1956, 393);

Смиче [молодиця] солому з стріхи на топливо у піч (Мирний, І, 1954, 48);

// Зривати що-небудь (з дерева, гілки і т. ін.).

Михайло десь надибав журавлиху [журавлину] і смикав вкриті червоними ягідками зелені віхтики (Досв., Вибр., 1959, 64);

// Виривати що-небудь (з грунту).

На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок (Стельмах, V, 1963, 363).

4. перех., перен., розм. Заважати, набридати кому-небудь настирливими вимогами, проханнями і т. ін.

Начальник сталеливарного цеху.. нервувався, смикав людей суперечливими наказами і, здавалося, зовсім зневірився в своєму вмінні відлити робоче колесо (Собко, Біле полум’я, 1952, 276).

5. перех., розм. Викликати судорожне тремтіння.

Корчі смикали й без того скривлений.. рот [Глібана] (Кач., II, 1958, 221);

Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (Тулуб, В степу.., 1964, 130);

Рухи були якісь сквапливі, недокінчені. Щось смикало його (Хотк., II, 1966, 250).

6. перех., вульг. Пити спиртне.

Умів він дудлити.., смикати й лигати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смикати — сми́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. смикати — Сіпати, шарпати, термосити, торгати, торсати, (поли) обсмикувати; (з чого) висмикувати, виривати; (з гілки) зривати; (- корчі) тіпати; (горілку) ВУЛ. дудлити, смоктати; (кого) не давати покою кому; п! СОТАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. смикати — див. палити; пиячити; рвати; тягти Словник синонімів Вусика
  4. смикати — смикаю, смикаєш і смичу, смичеш, недок. 1》 перех. і неперех. Тягнути рвучкими і різкими рухами; сіпати. || безос. || Термосити, привертаючи увагу. || Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер). || Обсмикувати. || Те саме, що клювати 4). 2》 неперех., чим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смикати — СМИ́КАТИ, сми́каю, сми́каєш і сми́чу, сми́чеш, недок. 1. кого, що. Тягнути рвучкими і різкими рухами; сіпати. Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не поторгувавшись несуть в хати (І. Словник української мови у 20 томах
  6. смикати — сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́), безос. 1. кого. Невідомо, навіщо треба було говорити про щось (про каяття, досаду з нагоди власного або чийогось невдалого, недоречного висловлювання). — Ну, брат, і смикнуло ж мене за язик рекомендувати тебе (Ю. Фразеологічний словник української мови
  7. смикати — ПЕРЕСМИ́КУВАТИ (ПЕРЕСМИКА́ТИ) (робити різкий, часто судорожний рух тілом, обличчям і т. ін.; викликати різкий рух тіла, обличчя тощо), СІ́ПАТИ, СМИ́КАТИ, ТІ́ПАТИ (викликати здригання); ПЕРЕХИ́ТУВАТИ діал. (перев. від болю, сильного почуття). — Док. Словник синонімів української мови
  8. смикати — Смикати, -каю, -єш и смичу, -чеш, одн. в. смикнути, -ну, -неш гл. 1) Дергать, дернуть. За гілочку смикнув, аж дерево те затріщало. Котл. Ен. III. 21. Ми сидимо, а він смиче мене за одежу та й пита: чи нема у вас копишника. Екатер. у. 2) Выпить. Словник української мови Грінченка